Як все починалося (частина 1)

Історія Дому варення почалась в листопаді 2014 року. Чому саме варення? Сумно, але правда в тому, що романтичної історії не існує. Було б гарно її придумати, але ми більш схильні до того, щоб розказувати як є.

Так от, на початку літа 2014 року, засновниця Дому Варення – Лєна Гашинська – вела кулінарний блог. Звичайний блог про дуже звичайні повсякденні страви, який існував, як хобі, та не приносив гроші. Та пристрасть до продажів не давала спати спокійно. Одного дня, роздумуючи на тему «що ж таке продавати?», краща подруга порадила Лєні зварити варення. Логіка було в тому, що варення легко зробити в домашніх умовах, але не настільки, щоб сучасні люди із цим заморочувались.

Бізнес, торгові марки, брендинг, упаковка, маркетинг... ні, тоді про це взагалі мова не йшла. Лєна просто пішла на ринок, купила 10 кілограмів полуниці і вирішила спробувати.

- Ма, як варити полуничне варення?

- Ну, береш полуницю і цукор, змішуєш і вариш.

- А в якій пропорції?

- Ну, на око.

- Так, ясно. А варити скільки?

- До готовності.

- А як визначити готовність?

- Інтуїтивно.

Що ж. Дому Варення пощастило, що в Лєни є звичка думати, що все завжди добре. Бо перше зварене варення було, м’яко кажучи, не таким. Колір – темно коричневий, запах – трохи підгорілий, а смак... який там смак? Закатані банки успішно заховали на антресолі, і ця ідея була посунута до найкращих часів через інші клопоти.

В листопаді того ж року родичка, яка займалась тортами, випадково покликала Лєну розділити з нею місце на ярмарку. Пропозицію було прийнято без роздумів, залишилось тільки підготувати «товар» для продажу. Чудово! От і настав час для тих банок з коричневою полуницею (які Лєна вважала дуже гарними [facepalm]). Але ж не будеш продавати лише один смак, потрібен асортимент. Тоді з’явилась ідея використати фейхоа – якраз був сезон, і мама Лєни завжди готувала таке сире варення. Пару кг фейхоа швиденько було куплено, з цукром змішано і по банках розкладено.

Залишалось надати скляним банкам товарного вигляду. Кума зробила етикетку в Фотошопі, Лєна роздрукувала ії на кольоровому принтері та зафіксувала на банки за допомогою клея-олівця. Потім вирізала із тканини кружечки, одягла на кришку і зав’язала бантик. Пів ночі роботи і 19 банок на продаж готові!

На ярмарку Лєна нарешті проявила свої навички в продажах, і люди розкупили все, що було. То був момент тріумфу! Після цього все почало розвиватись органічно: варили з мамою вдома на 6-метровій кухні, йшли на ярмарок і продавали. Потроху продажі шли і в Facebook, про Instagram тоді мало хто чув.

Паралельно Лєна працювала в відомому журналі. Пів року такого шаленого темпу і стало ясно: продавати можна більше (і Лєна знала як і кому), ніж виробляти в домашніх умовах. Тоді і було прийняте рішення переводити хобі в бізнес.

Так все і почалося, банально і навіть шаблонно – з домашньої кухні і бажання «просто спробувати». Допробувалась.